ДЕЯКІ МОЖЛИВОСТІ ТА МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТОПОГРАФІЇ Й УРБАНОНІМІЇ ЛЬВОВА ТА ВІЛЬНЮСА В РАННЬОМОДЕРНИЙ ПЕРІОД

Анотація

У статті здійснено порівняльний аналіз розвитку міського простору та назв урбанонімів двох провідних міст Східно-Центральної Європи ранньомодерного періоду — Львова та Вільнюса. Обидва міста були засновані у XIII–XIV століттях
і мають низку спільних структурних та історичних рис. Їхнє виникнення пов’язане з князівськими легендами, первісні поселення формувалися навколо замків на підвищеннях, а розвиток міського центру відбувся після прибуття німецьких колоністів, які запровадили правові системи, засновані на магдебурзькому та хелмінському праві. Водночас просторове планування та адміністративна організація цих міст мали суттєві відмінності, що дозволяє простежити ширші закономірності розвитку середньовічних і ранньомодерних міст у регіоні.
Авторки звертають увагу на археологічні дані, актові та фіскальні джерела й історичні карти, щоб показати, як міста еволюціонували від моделі «замок-передмістя» до складніших структур, які включали юридики, передмістя та міські
села. Особлива увага приділена практикам найменування — зокрема назвам вулиць і міських брам — як маркерам памʼяті, просторової організації та правового статусу. Посилаючись на типологію міських брам Фердинанда Оппля, стаття висвітлює різницю у символічному ландшафті обох міст: якщо назви брам Вільнюса вказували на найближчі населені пункти, то львівські — на віддалені міста.
У статті також розглядається вплив різних етнічних і релігійних громад — німців, євреїв, вірмен, русинів, татар та інших — на структуру міста й систему назв. На прикладах вулиць — Єврейської (platea Judeorum), Руської (platea ruthenicali), Домініканської (ulica ku Dominicanom / Dominikonų gatvė) — показано, як назви відображали присутність спільнот.
Просторову лексику обох міст проаналізовано у ширшому контексті «просторового повороту» в історії міста, зокрема у світлі ідей Едварда Сойї. У підсумку стаття показує, що порівняльні міські студії поглиблюють розуміння того, як
міський простір осмислювався, організовувався та водночас відкриває можливості для міждисциплінарного діалогу між дослідниками історії Львова і Вільнюса.
Такий діалог може сприяти взаємному запозиченню підходів і методів: зокрема, у Львові більш розвинені дослідження з історичної топографії та годоніміки, тоді як львівським дослідникам варто звернути увагу на практики використання
археологічних матеріалів у вивченні міського простору, поширені у Вільнюсі.