ВІД МІСТА-ПЕРЕХРЕСТЯ ДО МІСТА-ЖЕРТВИ: ЛЬВІВ У РОМАНІ ЮРІЯ ВИННИЧУКА «ТАНҐО СМЕРТІ»
DOI:
https://doi.org/10.15407/mics2020.09.141Ключові слова:
Львів, комунікативна пам’ять, пам’яттєві репрезентації, травматичний досвід, Юрій ВинничукАнотація
У статті на основі аналізу особливостей роману Юрія Винничука «Танґо смерті» проаналізовано авторські наративні стратегії переосмислення на прикладі Львова сюжетів міської історії у 1930–1940-х роках, реконструкції колективної і персональних пам’ятей містян. Проаналізований письменницький текст є суттєвим прикладом «вписування» Львова у пам’яттєвий дискурс сучасної української літератури, а тому має два часові зрізи – довоєнний/воєнний (міжвоєнний період, роки Другої світової війни) і сучасний. Досліджувані події вивчаються як історія містян (зокрема взаємин дітей бійців Армії УНР, розстріляних 1921-го під Базаром), які є носіями різних, часто конфліктних національних ідентичностей, виклику щодо можливостей реконструкції пам’яті про «спільний» Львів в умовах військово-політичного конфлікту і радикального загострення міжнаціональних взаємин, а також як відновлення пам’яті про Янівський концентраційний табір. Стверджується, що уявну та справжню поліфонію взаємин у передвоєнному Львові (як і в інших містах Галичини), а також дитинство-юність героїв «історичної» частини роману Ю. Винничука руйнує вересень 1939 року. Події Другої світової війни, описані на прикладі Львова, є важливим компонентом міської пам’яті, а пережиті страждання героїв роману можна назвати одним із потужних детермінантних елементів національної ідентичності. У своєму романі Ю. Винничук вдається до отілеснення музики, інсценізуючи текст роману як «танґо», створюючи тим самим партитуру поліфонічності Львова з міста-перехрестя у місто-жертву з його мешканцями. На прикладі роману Ю. Винничука показано, що «львівська» пам’ять є маркером темпорального горизонту, зокрема комунікативна пам’ять передає історичний досвід міста у межах індивідуальних біографій протагоністів роману за допомогою живих спогадів, безпосереднього досвіду й усної оповіді. Запропоновано розглядати письменника як носія мнемонічного інформаційного ресурсу, того, хто накопичує пам’ять про трагічні сторінки міської історії і ретранслює до своїх сучасників. Аналіз роману Ю. Винничука «Танґо смерті» показує, що, по-перше, Львів є прикладом не так символічного, як цілком реального місця пам’яті, і, по-друге, підтвердженням сучасної тези А. Ассман про місце пам’яті, що «освячене присутністю мертвих».
Посилання
Andrukhovych, Yu. (2011). Leksykon intymnykh mist. Dovil’nyj posibnyk z heopoetyky ta kosmopolityky. Kyiv: Meriadian-Czernowitz, Majster knyh.
Assman, A. (2012). Prostory spohadu. Formy ta transformatsii kul’turnoi pam’iati (Per. z nim. K. Dmytrenko, L. Doronicheva, O. Yudin). Kyiv: Nika-Tsentr.
Bilozor, V. (1953). Dity L’vova. In M. Shlemkevych (Red.), Nash L’viv. Yuvilejnyj zbirnyk 1252–1952 (pp. 106–109). New York: Chervona kalyna.
Frantsoz, K. E. (2010). UCRAINICA. Kul’turolohichni narysy (Upor., per. z nim., peredm., koment. P. Rykhla). Chernivtsi: Knyhy-ХХІ, 2010.
Haleta, O. (2015). Vid antolohii do ontolohii: antolohiia iak sposib reprezentatsii ukrains’koi literatury kintsia ХІХ – pochatku ХХI stolittia. Kyiv: Smoloskyp.
Himka, J.-P. (2011). The Lviv Pogrom of 1941: The Germans, Ukrainian Nationalists, and the Carnival Crowd. Canadian Slavonic Papers / Revue canadienne des slavistes, LIII (2–3–4), 209–243.
Hinrikhs, Ya. P. (2010). Lemberg – Lwów – L’viv: Fatal’ne misto (Per. z niderland. Ya. Dovhopolyj). Kyiv: Vydavnytstvo Zhupanskoho.
Hnatiuk, O. (2017). Obraz “Inshoho” u spohadakh meshkantsiv L’vova chasiv Druhoi svitovoi vijny. In V. Moskovych, A. Rodal (Red.), Yevrei ta slov’iany. Ukrains’ko-ievrejs’ka zustrich: kul’turni vymir (pp. 193–203). Kyiv: Dukh i Litera.
Hrytsak, Ya. (2011). Strasti za natsionalizmom: stara istoriia na novyj lad. Esei. Kyiv: Krytyka.
Irigare, L. (2018). Svit po toj bik svitu (Per. z anh. A. Kravets’). In K. Mischenko, S. Shtretlinh (Red.), Rukhlyvyj prostir. Mizhdystsyplinarna antolohiia (pp. 98–120). Kyiv: Meduza.
Luchuk, I. (2000). Ulisseia: roman. L’viv: Klasyka.
Mars’ka, V. (1952). Buria nad L’vovom. Povist’ u dvokh chastynakh. Philadelphia: Kyiv.
Matsenka, S. (2017). Metamystetstvo: slovnyk dosvidu terminotvorennia na mezhi literatury j muzyky. L’viv: Apriori.
Monolatij, I. (2015). Vichnyj zhyd z Kolomyi. “Ukrainets’” Mojseievoho vyznannia Yakiv Saulovych Orenshtajn. Ivano-Frankivs’k: Lileia-NV.
Morley, D. (2011). Przestrzenie domu. Media, mobilność i tożsamość (Przełożyła Jolanta Mach). Warszawa: Narodowe Centrum Cultury.
Nakonechnyj, Ye. (2004). “Shoa” u L’vovi. Spohady. L’viv: L’vivs’ka naukova biblioteka im. V. Stefanyka NAN Ukrainy.
Nora, P. (2014). Teperishnie, natsiia, pam’iat’ (Per. z fr. A. Riepy). Kyiv: Klio.
Pollak, M. (2015). Otruieni pejzazhi (Per. z nim. N. Vakhovs’ka). Chernivtsi: Knyhy-ХХI.
Riabenko, S. (2013). Slidamy “l’vivs’koho pohromu” Dzhona Pola-Khymky. Ukrains’kyj vyzvol’nyj rukh, 18, 258–328.
Rot, J. (2011). Vybrane (Per. z nim. M. Il’tychnoi za red. I. Andruschenka). Kyiv: Ukrains’kyj pys’mennyk.
Shl’ogel’, K. (2016). Ukrains’kyj vyklyk. Vidkryttia ievropejs’koi krainy (Per. z nim. N. Komarovoi). Kyiv: Dukh i Litera.
Snajder, T. (2017). Chorna zemlia. Holokost iak istoriia i zasterezhennia (Per. z anh. P. Bilak, O. Kamyshnykova, T. Rodionova). Kyiv: Meduza.
Tarnavs’kyj, Z. (1954). Doroha na Vysokyj Zamok. In B. Romanenchuk (Red.), L’viv: literaturno-mystets’kyj zbirnyk. V 700-ti rokovyny zasnuvannia kniazhoho horoda (pp. 59–68). Philadelphia: Kyiv.
Tynchenko, Ya (2017). Lytsari Zymovykh pokhodiv 1919–1922 rr. Kyiv: Tempora.
Vynnychuk, Yu. (2013). Tango smerti: roman. Kharkiv: Folio.
Yakhnenko, N. (1986). Vid biura do Brygidok. Trokhy spohadiv z 1939–1941 rokiv. L’viv. Beralia; Munich.
Yaniv, V. (1948). Nimets’kyj kontsentratsijnyj tabir (sproba kharakterystyky). Dopovid’ na pershu konferentsiiu NDIUM. Munich: Naukovo-doslidnyj instytut ukrains’koi martyrolohii.
Zakher-Mazokh, L. (1999). Vybrani tvory (Per. z nim. I. Herasym). L’viv: Litopys.
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2020 Іван Монолатій
TЦя робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 International License.
