МУЗЕЙНИЙ ФРЕЙМ ОДЕСЬКОГО ЖИТТЯ В РОКИ РОСІЙСЬКОГО ШИРОКОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ В УКРАЇНУ

Анотація

У статті осмислено, як Одеса в роки широкомасштабного вторгнення РФ змінює ставлення до міської спадщини та переозначує образ міста, який десятиліттями відтворювався в імперській рамці. Наголошено на подвійній рамці досвіду: місто було мішенню тривалої російської пропаганди, але у 2014 році зупинило так звану «російську весну», що робить питання самоідентифікації особливо гострим. Авторка, з позиції учасниці культурних процесів, підкреслює: у ситуації граничного випробування питання «хто ми?» стає ресурсом виживання, а музеї — інфраструктурою виробництва й проговорювання сенсів.

Після евакуації колекцій у 2022 році одеські музеї опинилися перед вибором: припинити роботу чи діяти без постійної експозиції. Показано відповіді інституцій — від виходу в публічний простір (проєкт МСМО «Пліч-о-пліч») до перетворення спорожнілих залів на майданчики осмислення війни (серія «Мови війни» в ОНХМ, виставки-омажі загиблим митцям, персональний проєкт Алевтини Кахідзе «Тату, я в Одесі!»). Описано локальні формати оповіді про порятунок спадщини (графічна новела Музею Блещунова), символічне звернення Археологічного музею до острова Зміїний, відкриття приватного музею геноцидів «Територія пам’яті», а також культурну дипломатію через виставки в Кракові та Берліні, що формують альтернативні рамки сприйняття Одеси як українського й європейського міста.

Другий фокус — деколонізація: робота ОНХМ із радянською спадщиною колекції, суспільна напруга довкола перенесення демонтованих пам’ятників Катерині ІІ та Суворову, а також підготовка номінаційного досьє ЮНЕСКО, що пропонує антиімперське читання одеського урбаністичного феномену (порт-місто, мультикультурність, підприємництво, демократичні практики співіснування). Розглянуто ініціативу бізнес-спільноти Odesa Decolonization, яка пропонує змістити міський міф із «кримінального» на «підприємницький». У висновку стверджується, що в умовах війни музеї можуть залишатися центрами спільнот навіть без колекцій у залах, підтримуючи пам’ять, опір і конструювання образу майбутнього.