СТОЛИЧНИЙ ХАРКІВ: УТОПІЯ, КОНСТРУКТИВІЗМ, ПАМ’ЯТЬ (1919–1934 рр.)

Анотація

Дискурс першої столиці займає одне з чільних місць у сучасній ідентичності харків’ян(ок) та систематично простежується в політиці пам’яті міської влади. Нетривалий період в історії міста, коли воно мало офіційний столичний статус, залишив непропорційно великий слід у колективній пам’яті. Пропонуємо дослідити, як саме статус столичності відбився на архітектурі міста, як «будувався» столичний простір у фізичному, соціальному та ідеальному просторах, як функціонують ці знакові будівлі зараз. Харків сприймався як пролетарська та індустріальна столиця, втілення робітничої утопії. Серед головних архітектурних маркерів, які позначали столичний простір, – Держпром, Будинки уряду та проєктів, а також Театр масової дії. Повоєнна відбудова міста фактично повністю «стерла» його авангардистський образ, залишивши сталінський ампір як втілення тоталітарної архітектури. Дослідження цих проблем допоможе нам торкнутися концепту «Першої столиці», який в уявленнях сучасних харків’ян радше відбиває  російськомовний імперський Харків, аніж радянський україномовний, що виводить нас на розгляд проблеми крізь призму постколоніального дискурсу. Джерелами дослідження є плани міста, які дають змогу простежити зміни у фізичному просторі, архітектурна періодика, що дає матеріали про засади містобудування, ідеологію радянських міст, спогади, які відбивають сприйняття мешканцями столичного статусу, фотографії та креслення.