City History, Culture, Society http://mics.org.ua/journal/index.php/mics <p>Журнал має за мету розвиток міських студій, інституціоналізацію цієї царини в Україні та створення мережі дослідників міста. Ми також прагнемо сприяти діалогу між численними ініціативами з розвитку міського простору, що виникли та плідно працюють в Україні в останні роки, та академічним середовищем дослідників. Журнал має стати майданчиком для міждисциплінарних дискусій і вітає дослідження авторів, що працюють у всіх галузях гуманітаристики.</p> <p>Усі статті, що надійдуть на адресу редакції, будуть проходити зовнішнє незалежне анонімне рецензування. Автори мають бути готові враховувати зауваження рецензентів і редакторів. Текст статті може проходити кілька етапів редагування. Критеріями для відбору статей для публікації є наукова якість, відповідність тематичному напряму журналу та позитивні оцінки анонімних рецензентів. Рецензування здійснюється за “подвiйним слiпим” принципом [“double-blind refereeing”]: автору не повiдомляється iм’я рецензента, рецензенту – iм’я автора.</p> <p>Статті приймаються англійською, польською, українською та іншими мовами.</p> <p><em>&nbsp; &nbsp; &nbsp; Місто&nbsp;</em>планує друкувати рецензії та огляди найважливіших книжкових і журнальних видань;що виходять у царині урбаністичних студій. Журнал також планує публікації джерел;з особливою увагою до інтелектуальної історії розвитку досліджень міст зокрема;інтерв’ю із дослідниками;спогади про наукове середовище та розвиток урбаністики). Текст джерела має супроводжуватися передмовою та коментарями.</p> <p>Періодичність виходу журналу – двічі на рік.</p> <p>&nbsp;</p> <p>ISSN: 2616-4280<br>Linking ISSN (ISSN-L): 2616-4280</p> Institute of History of Ukraine NAS Ukraine, Faculty of History of Kyiv National Taras Shevchenko University uk-UA City History, Culture, Society 2616-4280 Від редакторів http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/151 Тетяна Водотика Всеволод Івакін Авторське право (c) 2021 Tetiana Vodotyka, Vsevolod Ivakin http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-09 2021-02-09 11 (4) 5 8 ФЕДІР АНДРОЩУК: "...Не варто перебільшувати скандинавську роль у виникненні міст на Русі" http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/152 Тетяна Водотика Авторське право (c) 2021 Тетяна Водотика http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-09 2021-02-09 11 (4) 11 22 ДЕНИС КОРОЛЬ: "Знайти тисячу скелетів не так важко, як уявити їхнє життя в останні дні перед смертю" http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/154 Тетяна Водотика Авторське право (c) 2021 Тетяна Водотика http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 23 28 ВСЕВОЛОД ІВАКІН: «...велика проблема: як зробити археологічну науку доступною, цікавою, інтерактивною. Потрібні дослідники, які вміють просто говорити про складне, знаходити якісь аспекти, які будуть цікаві усім. А це досить непросто...» http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/155 Тетяна Водотика Авторське право (c) 2021 Тетяна Водотика http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 29 33 ГІСТОРЫЯ ВЫВУЧЭННЯ ЖАНОЧАГА СТРОЮ КУЛЬТУРЫ СМАЛЕНСКА-ПОЛАЦКІХ ДОЎГІХ КУРГАНОЎ: ВЫНІКІ І СУЧАСНЫ СТАН http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/156 <p>Статтю присвячено історії вивчення, а також аналізу ступеня вивченості жіночого металевого вбрання (костюма) культури смоленсько-полоцьких довгих курганів, яку прийнято ототожнювати з літописними кривичами. Автор&nbsp; проаналізував низку наукових публікацій, на основі яких було зроблено висновок про те, що цілеспрямоване вивчення цього питання почалось з 1960-х р. У вивченні жіночого ювелірного убору кривичів можна виокремити три періоди. Перший період (1960-ті – початок 1990-х рр.) характеризується поступовим відходом від сприйняття жіночого убору «культури довгих курганів» тільки як джерела: убір став предметом дослідження. Другий період (1990-ті – 2017 рр.) характеризується цілеспрямованим вивченням жіночого убору в рамках поняття культури смоленсько-полоцьких довгих курганів (КСПДК). У цей час виникають досить детальні типології окремих елементів жіночого убору КСПДК. З 2017 р. починається третій період (2017 рік – наш час). Він виділений на основі виявлених безкурганних поховань КСПДК, у яких трапляються нові «нетипові» жіночі прикраси. Це спонукало дослідників до переосмислення традицій поховального обряду та характерних елементів жіночого убору кривичів. Серед основних дослідників можна назвати імена Є.&nbsp;А.&nbsp;Шмідта, В.&nbsp;В. Сєдова, В.&nbsp;В. Єнукова, В.&nbsp;С. Нєфьодова. За результатами багаторічних досліджень було виділено речі, які виступають як «культурні маркери», запропоновано типології та хронологію окремих елементів жіночого металевого вбрання: скроневих кілець, головних вінець, тримачів. Встановлено, що при дослідженні жіночого ювелірного вбрання культури смоленсько-полоцьких довгих курганів переважає «мікрорегіональний підхід»: типології інвентарю переважно базуються на матеріалах смоленської частини ареалу культури. Отже, існує «розрив» у рівні вивченості жіночого металевого вбрання між російськими та білоруськими дослідниками: на території Білорусі вивчення його локальних особливостей та хронології тільки почалось.</p> Вікторыя Тарасевіч Авторське право (c) 2021 Вікторыя Тарасевіч http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 37 56 10.15407/10.15407/mics2020.11.037 АРХЕОЛОГІЧНА ТАФОЛОГІЯ ЯК СКЛАДОВИЙ ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ ТАНАТОЛОГІЇ http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/157 <p>Питання, пов’язані з такими напрямками археологічної танатології, як сприйняття смерті давньою людиною, еволюцією поховальних традицій та обрядовістю були завжди нагальними, як на світанку людства, так і сьогодні. Проблеми тафології – розділу танатології, що досліджує сферу діяльності людини, пов’язаної з захороненням померлих членів соціуму, залишаються актуальними у сучасній археологічній науці. Під час вивчення проблем поховальної обрядовості досліднику необхідно розібратися в її структурі, мати можливість оперувати термінологічною системою, правильно обрати відповідні методики для адекватної реконструкції окремо взятої поховальної практики. На жаль, у вітчизняній науці досі не визначена чітка тафологічна структура, спроби уніфікації понятійного апарату були спорадичними і не призвели до утворення єдиного системного вузькоспеціалізованого словника термінів.</p> <p>Дана робота є спробою визначити відповідну структуру «науки про поховання» та розібратися з термінами, які можуть використовуватися у сучасній історичній та археологічній науках. Про позитивні наслідки студій цього спрямування зайве згадувати, якнайменше вони сприятимуть уникненню плутанини у назвах та поняттях, які активно використовуються при вивченні поховальної обрядовості. Подальший розвиток термінологічного апарату дозволить поглибити науково-методичні аспекти вивчення поховального обряду як унікального процесу.</p> <p>Основні питання, пов’язані з теорією тафології та створенням відповідного термінологічного апарату, широко проаналізовані в роботах таких відомих фахівців як В.&nbsp;Альокшин, В.&nbsp;Генінг, В.&nbsp;Гуляєв, А.&nbsp;Добролюбський, І.&nbsp;Кизласов, Г.&nbsp;Лебедєв, В.&nbsp;Мельник, В.&nbsp;Назаренко, В.&nbsp;Ольховський, Ю.&nbsp;Смірнов, С.&nbsp;Токарєв. За структурно-термінологічну основу дослідження нами обрано уніфіковану систему термінів Ю.&nbsp;Смірнова у комплексному поєднанні з творчими доробками інших вищезгаданих дослідників. Склад базових термінів має попередній характер і розраховує на майбутні доповнення та удосконалення.</p> <p>Дану статтю ми розглядаємо як заклик спеціалістів різних спрямувань до відповідної наукової дискусії. Метою дискусії має стати визначення стабільної тафологічної структури та створення термінологічного апарату, які можна буде застосовувати у сучасній історичній та археологічній науках при дослідженнях, пов’язаних із поховальною обрядовістю.</p> Всеволод Івакін Авторське право (c) 2021 Всеволод Івакін http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 57 77 10.15407/mics2020.11.057 РІВЕНЬ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ТА ФОРМИ ПОХОВАННЯ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ ДОБИ РАННЬОГО ЗАЛІЗА) http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/158 <p>У роботі проаналізовано поховальні обряди племен різних природних зон Східної Європи доби раннього заліза. Способи поводження з померлим були різноманітними. Щодо більшості пізньопервісних племен лісової зони інформації про поховальний обряд фактично немає. Можна припустити, що певні традиції не передбачали збереження решток небіжчика у будь-якій формі. У населення Лісостепу був розвинений культ предків, який полягав у шануванні їхніх решток. Тіло захоронювали у ґрунтових або курганних могильниках, на території поселення (у господарських або житлових спорудах, спеціальних могилах). Подеколи кістки померлого після виставлення зберігали на території поселення. Матеріали свідчать про архаїчні звичаї поводження з тілом небіжчика у племен лісової та лісостепової зон. У скіфів Північного Причорномор’я ці елементи не зафіксовано.</p> Денис Гречко Авторське право (c) 2021 Денис Гречко http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 81 90 10.15407/mics2020.11.081 ПТАШИНІ ЯЙЦЯ З ПОХОВАНЬ КУЛЬТУРИ ЧЕРНЯХІВ − СИНТАНА-ДЕ-МУРЕШ http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/159 <p>У роботі проаналізовано дані по одній із груп зооархеологічного матеріалу, а саме − щодо яєць птахів, із поховань культури Черняхів − Синтана-де-Муреш. Пташині яйця трапляються в 111 поховальних комплексах, що становить 2 % загальної кількості введених у науковий обіг поховань культури. У похованнях представлені яйця різних видів птахів, однак переважають курячі. Кількість їх у похованнях коливається від одного до 12, місце розміщення у просторі могили не уніфіковано. Яйця знайдено у похованнях жінок і чоловіків різних вікових груп, але найбільше – у дитячих похованнях. Звичай класти яйця до поховань був поширений у всьому культурному ареалі, однак найбільше їх виявлено в Північному Причорномор’ї. Очевидно, із цим регіоном пов’язано виникнення цієї традиції у черняхівському середовищі. Яйця зафіксовано в могилах від другого етапу існування культури. Найменша їх кількість – у похованнях із західним орієнтуванням, які вважають більш пізніми. У більшості випадків (97 %) яйця знаходять у похованнях із північним орієнтуванням, тому їх не розглядають як частину християнської атрибутики.</p> <p>&nbsp;Традиція класти яйця до поховань, найімовірніше, прийшла з античного середовища, де їх здавна залишали на некрополях. Найбільше яєць у могилах черняхівської культури знайдено саме в регіонах, що межують з античним світом, і там, де у складі населення культури були елліни. Можливо, яйця були не лише напутньою їжею, а й мали певне змістове навантаження (для очищення і як апотропей). Яйце в античному світі було пов’язане з ідеями відродження, безсмертя та воскресіння (через культи Діоніса та Асклепія), які, вочевидь, були затребувані в суспільстві того часу.</p> Оксана Гопкало Тетяна Рудич Авторське право (c) 2021 Оксана Гопкало, Тетяна Рудич http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 91 115 10.15407/mics2020.11.091 ДАВНЬОРУСЬКІ БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ У ПОХОВАЛЬНИХ КОМПЛЕКСАХ XVII–XIX ст. НЕКРОПОЛЯ СПАСА НА БЕРЕСТОВІ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ДОСЛІДЖЕНЬ 2018–2019 рр.) http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/160 <p>У статті розглянуто процес використання давньоруських будівельних матеріалів у поховальних конструкціях доби Модерну на некрополі церкви Спаса на Берестові. Визначено основні періоди дослідження Спаського некрополя від 1914 до 2019 рр.</p> <p>За науковими звітами та публікаціями 1914–2003 рр. зібрано дані про поховання ХIІ–ХІХ ст., що містили давньоруські будівельні матеріали: плінфу та плити пірофілітового сланцю. Основну увагу зосереджено на інформації, отриманій авторкою статті під час науково-рятівних досліджень у 2018–2019 рр., де було зафіксовано дев’ять&nbsp; поховань (XVII–XIX&nbsp;ст.) із частковим або повним огороджуванням небіжчика давньоруськими будівельними матеріалами. На сьогодні будівельні матеріали давньоруського періоду на території Спаського некрополя трапляються у вигляді частини поховальної конструкції, додаткових елементів у облаштуванні могили та у заповненні поховальних споруд. Зібраний та опрацьований комплекс матеріалів надає додаткові дані для реконструкції історичних подій, пов’язаних із занепадом та відбудовою церкви. Фіксування подібних поховальних конструкції, своєю чергою, також надає непрямі дані про традиції поховального обряду мешканців Печерського містечка та військових Київської фортеці у XVII–XIX&nbsp;ст. – прихожан церкви Спаса на Берестові.</p> Олена Махота Авторське право (c) 2021 Олена Махота http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 116 129 10.15407/mics2020.11.116 ДАВНЬОРУСЬКІ МОГИЛЬНИКИ КОПИРЕВОГО КІНЦЯ http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/161 <p>Статтю присвячено вивченню могильників давньоруського часу, виявлених під час розкопок на території стародавнього району Києва – Копиревого кінця. На сьогодні тут відкрито і частково досліджено чотири могильники, які датують Х – першою половиною ХІІІ&nbsp;ст.</p> <p>Перший могильник був між вул.&nbsp;Кудрявською (на півночі) і вул.&nbsp;Січових Стрільців (на півдні), між продовженням вул.&nbsp;Кудрявської (на заході) і Вознесенським узвозом (на сході). Під час розкопок цього могильника, від 1989 до 2018&nbsp;рр. було досліджено 134 поховання ХІ–ХІІІ&nbsp;ст. Загальна площа могильника: ≈2,88&nbsp;га.</p> <p>Другий (прихрамовий) могильник був на Вознесенському&nbsp;узвозі,&nbsp;20. Його &nbsp;знайшли у 1947&nbsp;р. під час дослідження фундаментів давньоруського храму, де було відкрито 35 поховань другої половини ХІ–ХІІ&nbsp;ст. Загальна площа могильника: ≈2,50&nbsp;га.</p> <p>Третій (прихрамовий) могильник був на північ від другого, розташований неподалік: по Вознесенському&nbsp;узвозу,&nbsp;22. Низку поховань було виявлено під час дослідження фундаментів церкви кінця ХІІ&nbsp;ст. у 1989–1990&nbsp;рр. Загальна площа могильника: ≈1,65&nbsp;га.</p> <p>Четвертий (прихрамовий) могильник, поховання якого було досліджено у 1985, 1987 і 1990&nbsp;рр., розміщувався на схилі пагорба, по провулку Киянівському,&nbsp;4&nbsp;та&nbsp;10–10б. Тут було відкрито 15 поховань ХІІ – першої половини ХІІІ&nbsp;ст., що належали до церкви кінця ХІ&nbsp;ст., яка могла бути на розі Киянівського провулку та Воздвиженського узвозу. Загальна площа могильника: ≈2,29&nbsp;га.</p> <p>Отже, на цей час на території Копиревого кінця загалом відкрито і досліджено 219 поховань давньоруського часу, а загальна площа усіх чотирьох могильників могла становити майже 10&nbsp;га.</p> Аркадій Козловський В’ячеслав Крижановський Авторське право (c) 2021 Аркадій Козловський, В’ячеслав Крижановський http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 130 155 10.15407/mics2020.11.130 САНІТАРНЕ ЗАХОРОНЕННЯ НА ПІВДЕННОМУ ГОРОДИЩІ ВОЗВЯГЕЛЯ. РЕКОНСТРУКЦІЯ ОБСТАВИН ЗА АНТРОПОЛОГІЧНИМИ ДАНИМИ http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/162 <p>Моменти смерті та поховання людини є ключовими у танатологічних та&nbsp; антропологічних дослідженнях. Перимортальні й посмертні процеси змінюють макро- і мікроструктуру кістки й часто призводять до її руйнування. Зазвичай вважають, що кістки поганої збереженості є малоінформативними в антропології. Однак у судовій медицині та археології ступінь та особливості «поганої збереженості» є основним і чи не єдиним джерелом інформації про час, умови, причини загибелі та обставини поховання.</p> <p>У 1993 р. під час розкопок Південного городища Возвягеля (Новоград-Волинський) було виявлено скупчення людських і тваринних кісток у підкліті будівлі (будинок ювеліра), датованої давньоруським часом. Людські кістки було передано для антропологічного аналізу. Оскільки скупчення являло собою «костище», у дослідженні використовували такі самі методики, що й у антропології полів битв.</p> <p>Статтю присвячено дослідженню перимортальних і посмертних маркерів на кістках для з’ясування обставин загибелі людей, умов перебування останків після смерті та часу їх захоронення.&nbsp;</p> <p>У статті проаналізовано основні тафономічні макроскопічні маркери на людських кістках. Наявність можливих перимортальних травм і статево-віковий профіль групи захоронених людей свідчить про загибель звичайного населення городища внаслідок військового конфлікту. Кістки більшої частини скелетів у скупченні лежать не в анатомічному порядку. Зважаючи на цей факт, а також на стан кісткової тканини та поверхні кісток, наявність слідів зубів тварин та інші ознаки, можна припустити, що скупчення утворилось через 1–9 місяців після загибелі людей. Скупчення є санітарною ямою і належить до навмисних захоронень. Із певною часткою ймовірності його можна пов’язати з каральною експедицією Данила Галицького у Болоховські землі, яка відбулась улітку–восени 1256 р.</p> <p>У статті також запропоновано класифікацію поховань і захоронень, на основі їх локалізації, морфології, первинності та інших критеріїв</p> Олександра Козак Авторське право (c) 2021 Олександра Козак http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 156 182 10.15407/mics2020.11.156 РОДИННИЙ НЕКРОПОЛЬ БОРОХОВИЧІВ У МІСТЕЧКУ ЛЮТЕНЬКА ГАДЯЦЬКОГО ПОЛКУ http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/163 <p>У статті аналізуються матеріали археологічних досліджень цвинтаря XVII-XVIII ст. та залишків Свято-Успенської церкви в&nbsp; с. Лютенька (Полтавщина).</p> <p>Лютенька була заснована як слобода у 30-х рр. XVII ст.. До 1646 р. була у власності Конєцпольських. У 1648-1782 рр. Лютенька функціонувла, як сотенне містечко у складі Гадяцького, Полтавського, Зіньківського полків. Найтісніше її історія пов’язана із родиною Бороховичів, зокрема із Михайлом Андрійовичем, який у 1672-1687 рр., із незначними перервами, був гадяцьким полковим обозним, а 1687 – 1704 р. – полковником. У статті розглянута родина Михайла та його другої дружини Олени Іванівни. Взаємовідносини останньої та дітей Максима, Федора, Івана, Феодосії і Марії, після смерті батька.</p> <p>Більшість членів родини знайшли свій спочинок на цвинтарі спеціально збудованої у 1687 р., як родинна усипальниця, Успенської церкви. Звели її в центрі лютенської фортеці на місці старої дерев’яної церкви першої чверті XVII ст. Новозведена церква була мурованою, дев'ятидільною, хрещатою, п'ятибанною. Проіснувала вона до 1985 р. Навколо неї у 2009-2010 рр. досліджена ділянка ґрунтового цвинтаря XVII-XVIII ст., всього близько 300 поховань. Вони розміщені у широтному напрямку, із тяжінням до стін храму, часто на місці раніше існуючих могил.</p> <p>Впродовж кінця XVII – першої чверті XVIII ст. Бороховичи здійснювали поховання членів своєї родини в підземному просторі центральної частини та обабіч церкви у склепових похованнях. Археологічно вивчено 13 склепів, унікального стану збереженості, які є у фокусі цієї розвідки. Знайдені та атрибутовані поховання самого Михайла Бороховича, його дружини Олени та, вірогідно синів. Поданий детальний опис конструкцій склепів, поховального вбрання, розміщення, супровідних обрядових речей: ікон, хрестів тощо. Матеріали кінця XVII-XVIII ст., розширюють наші уявлення та знання про різні аспекти здійснення поховань, поховальну обрядовість козацької старшини та, назагал, сприяють уточненню уявлень про смерть в часи Гетьманщини.</p> Оксана Коваленко Авторське право (c) 2021 Оксана Коваленко http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 183 207 10.15407/mics2020.11.183 ДАВНЬОРУСЬКІ КАМЕРНІ ГРОБНИЦІ ТА ЇХ НАСЛІДУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ ДНІПРОВСЬКОГО ПРАВОБЕЖЕЖЖЯ: ШЛЯХИ ЕВОЛЮЦІЇ ЕЛІТАРНОГО ПОХОВАЛЬНОГО ОБРЯДУ http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/164 <p>Статтю присвячено специфічній категорії давньоруських поховальних пам’яток Х–ХІ&nbsp;ст. Вони поєднують у собі риси як елітарних камерних гробниць доби вікінгів, так і рядових християнських захоронень початку ІІ&nbsp;тис.&nbsp;н.&nbsp;е. Запропоновано об’єднати такі поховання під терміном «квазікамери», або «камери-наслідування». Виділено чотири їх типи: 1)&nbsp;камери з гробовищами; 2)&nbsp;наземні камери; 3) «земляні» камери з дерев’яним перекриттям, проте без обкладки стін; 4)&nbsp;«великі могильні ями» без дерев’яних конструкцій. У статті вперше проаналізовано конструктивно-обрядові риси кожного з цих типів, визначено їхні особливості.</p> <p>Вочевидь, зведення класичних камерних гробниць на південноруських теренах припинилося разом із початком християнізації. Однак повністю відмовитись від цієї традиції давньоруська еліта змогла не одразу, що дістало відображення у появі камер-наслідувань. Абсолютна більшість із них усередині стаціонарних дерев’яних конструкцій містить рухоме гробовище. Цей факт суперечить основній ідеї класичних камерних гробниць як «будинків померлих2 і свідчить як мінімум про суттєвий вплив християнського віровчення. Поширення квазікамер на території Волині, безперечно, треба пов’язувати з державницькою діяльністю Володимира Святославича, що могла супроводжуватись притоком населення («ліпших мужів») із Середнього Подніпров’я. За складом поховального інвентарю та аналогіями з суміжних територій їх датують у межах кінця Х – першої половини ХІ&nbsp;ст.</p> <p>Комплексний аналіз конструктивних особливостей і поховального інвентарю камер-наслідувань не дає змоги однозначно пов’язати їх із представниками давньоруської еліти. В межах цього регіону розглядувані пам’ятки не завжди є прямим продовженням лінії розвитку класичних камерних гробниць, а лише імітують соціально престижні обрядові елементи останніх.</p> Дмитро Бібіков Авторське право (c) 2021 Дмитро Бібіков http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 211 265 10.15407/mics2020.11.211 ГРАВЮРА «ПОХОВАННЯ ГРАФА ФЕДОРА ГОЛОВІНА» З ФОНДОВОЇ ЗБІРКИ НАЦІОНАЛЬНОГО КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/165 <p>Дослідження присвячено введенню до історичного контексту гравюри із фондової колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Розглядуваний витвір гравірувального мистецтва зображує процесію на похоронах графа Федора Головіна (1650–1706). Відбиток, про який іде мова, датовано ХІХ&nbsp;ст., однак зроблено його з дошки XVIII&nbsp;ст. Дошку виконав невідомий гравер, найпевніше – іноземного походження. Візуальний ряд гравюри містить низку символів, характерних для жалобної культури епохи бароко. Авторка дослідила окремі мотиви, відображені у гравюрі (геральдичні символи, стилізовані античні образи, тема лицарства тощо). Проведено компаративний аналіз зображення поховальної процесії Федора Головіна і відтворених у джерелах похорон інших російських державних діячів того часу, зокрема імператора Петра&nbsp;І. Зауважено, що риси, продемонстровані у творі, тяжіють до польсько-шляхетської традиції pompa funebris. Цю традицію, своєю чергою, росіяни могли запозичити росіянами у козацької старшини Гетьманщини. Також у дослідженні окреслено перспективи вивчення таких творів як джерел барокової поховальної і жалобної ритуалістики.</p> Ганна Філіпова Авторське право (c) 2020 Ганна Філіпова http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 266 275 10.15407/mics2020.11.266 СУСПІЛЬНА ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ МІСЦЬ ДЛЯ ПОХОВАННЯ У ГЕТЬМАНЩИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII CТ. http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/166 <p>Статтю присвячено проблемі вивчення місць для поховання покійних у містах Гетьманщини у другій половині XVIII ст. З’ясовано, що функція майданчика навколо церкви не зводилася лише до місця для поховання. «Чистий» цвинтар контрастував із іншими територіями, де покійні могли знайти останній спочинок (присадибні поховання, скудельниці, «кладбищенские места» тощо).</p> <p>Наголошено на різниці між поняттями «цвинтар» і «кладовище». Особливо виокремлено значення цвинтаря у просторі ранньомодерного міста, коли «свої» мерці немовби отримували гарантію спасіння на Страшному суді, спочиваючи в освяченій землі. Визначено, що парафіяльний цвинтар перебував під контролем священника. Однак ця обставина не сприяла належному доглядові цієї території.</p> <p>Особливу увагу сфокусовано на спробі російського імперського уряду винести місця для поховання покійних за межі поселень Гетьманщини у намаганні наслідувати західноєвропейські зразки та організувати функціонування «добре регульованої держави». Для цього було створено відповідну імперську законодавчу базу, яка врегулювала облаштування спеціально відведених місць для поховання померлих («кладбищенские места»).</p> <p>З’ясовано, що діяльність імперського уряду з облаштування кладовищ і численні церковні вимоги упорядкувати території для поховання небіжчиків не були унікальним явищем для тогочасної Європи. Виявлено, що імперська влада зазнала певних труднощів у сфері організації кладовищ. Це було пов’язано з тим, що безпосередньо займатися цим мали священники. Однак самотужки вони не могли облаштовувати місця для поховання. На допомогу парафіян сподіватися не доводилося, хоча більшість покійників знаходили останній спочинок на цвинтарі. Варто зазначити, що деякі заможні віряни вдавалися до практики присадибного поховання і будували сімейний склеп, а найбідніші парафіяни потрапляли до скудельниць.</p> <p>Отже, в Гетьманщині існували інші місця для поховання покійних, а цвинтар був багатофункціональною територією. Імперська реформа мала на меті скорочення кількості варіантів місць для поховання померлих до одного згідно із загальноєвропейськими тенденціями, однак просувалася повільно. Її втілення навіть у містах розтягнулося майже на 100 років.</p> Олена Замура Авторське право (c) 2020 Олена Замура http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 276 286 10.15407/mics2020.11.276 «СУМУЄМО ТЯЖКОЮ ВТРАТОЮ НАУКИ...»: ВШАНУВАННЯ СМЕРТІ У АРХЕОЛОГІЧНОМУ СПІВТОВАРИСТВІ УСРР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1920 х – ПОЧАТКУ 1930 х рр. http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/167 <p>У статті розглянуто дії та заходи, спрямовані на вшанування колег-археологів і науковців-музейників, які пішли у засвіти у другій половині 1920‑х&nbsp;– на початку 1930‑х&nbsp;рр. На прикладі Данила Щербаківського, котрий учинив самогубство через неможливість продовжувати наукові студії в музеї, померлих Миколи Біляшівського, Василя Ляскоронського, Сергія Дложевського, Бориса Фармаковського, Сергія Гамченка та інших проілюстровано типові пропам’ятні практики тогочасного інтелектуального співтовариства: публічні поховання і панахиди, покладання квітів на могилу, виголошення прощальних промов, ушанування вставанням і хвилиною мовчання під час буденних зібрань наукових осередків, некрологи й меморіальні статті на шпальтах періодики, надсилання телеграм, поштівок, офіційних і приватних листів із висловленням щирого співчуття і жалю через втрату, створення і діяльність спеціальних комісій і комітетів, встановлення анотованих дощок і надання структурним підрозділам наукових установ імені покійного інтелектуала, влаштування виставок, клопотання про надання пенсій родинам покійних, присвяти у фахових виданнях та посмертні публікації наукових студій. Залучено до наукового обігу маловідомі документи, що засвідчували вияв посмертної шани,&nbsp;– некрологи, офіційні та приватні звернення, світлини. Наголошено, що практики вшанування почасти виконували функцію громадянського протесту проти несправедливості, свавілля, нехтування принципами професійності й людяності, функцію опору репресивній і антигуманній політиці тоталітарного режиму.</p> Анна Яненко Авторське право (c) 2020 Анна Яненко http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 288 302 10.15407/mics2020.11.288 «КОЗАЦЬКІ НЕКРОПОЛІ» СТАРОЇ ЧЕРКАЩИНИ ТА ЇХ МІФОЛОГІЗАЦІЯ http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/168 <p>У статті розглянуто питання процесу міфологізації історичного минулого шляхом використання народної пам’яті. Одним із об’єктів міфологізації стали некрополі. На сьогодні некрополів старої Черкащини майже не залишилося. Про деякі з них серед населення і науковців склалися стійкі уявлення як про реальні. Насамперед їх пов’язують із історією українського козацтва. Але найвідоміші «козацькі некрополі» насправді не існували. Це стосується поховань у Трахтемирові та Каневі. У першому розташовані переважно поховання ХІХ століття, які не є козацькими. «Козацького некрополя» у Каневі також ніколи не було. Традиційно вважають, що тут були поховані Іван Підкова, Яків Шах, Самійло Кішка та інші козаки. Однак це міф, створений істориками і народними уявленнями. Своєрідним прикладом некрополю старої Черкащини можна вважати поховання святого Макарія Токаревського, убитого у 1678 р. під час захоплення Канева турецькими військами. Також особливим є поховання Богдана Хмельницького у Суботові, адже до сьогодні відоме лише його місце знаходження, а от самої могили наразі не знайдено. Потрібно зауважити, що народні уявлення є достатньо приблизними і не дають історичній науці точної і достовірної інформації.</p> Валерій Ластовський Авторське право (c) 2020 Валерій Ластовський http://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0 2021-02-10 2021-02-10 11 (4) 303 313 10.15407/mics2020.11.303