АНТРОПОНІМІЯ РЕМІСНИКІВ ПЕРЕЯСЛАВА 60-Х РОКІВ XVIII СТ.

  • Оксана Коваленко Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, Інститут керамології – Відділення Інституту народознавства НАН України
Ключові слова: ремесло, ремісник, Переяслав, Гетьманщина, цех, майстер, Румянцевський опис, 1766, прізвище, ім'я

Анотація

У статті досліджуються прізвища та імена ремісників міста Переяслав у 60-х рр. XVIII ст. в аспекті вивчення міського цехового ремісництва Гетьманщини. Аналіз особових назв здійснено на підставі Генерального перепису Лівобережної України (Румянцевського опису), який був проведений у 1766 р. За лексико-семантичною основою всі прізвища були розподілені на шість груп: прізвища, які сформовані за родом занять чи за соціальною приналежністю – 25,6%, на основі календарних імен – 24%, за індивідуальними ознаками перших носіїв – 21,8%, на основі побутових назв, частин тіла людини, предметів – 12,8%, назв тварин, риб, комах – 8,5%, відтопонімійні чи відетнонімійні – 4,5%. З’ясовано, що назви осіб у Румянцевському описі Переяслава двоіменні, а це, поряд із особливостями джерела, яке вимагало чіткої фіксації особи, певною мірою вказує на порівняну усталеність прізвищ в той час. Виявлено, що прізвища ремісників демонструють більшу залежність від заняття, ніж в інших міських мешканців. Ці прізвища, переважно, були відапелятивними, тобто безпосередньо вказували на ремісниче заняття носія, або ж професійними апелятивами, що були закріпленими в другому поколінні. Серед відапелятивних призвищ виділено групу таких, які умовно можна назвати «чужими», адже вони не відповідали заняттю особи на той момент. Це діти ремісників, які змінили фах. Найбільше таких було серед різників – 50 % та кравців – 16%. На противагу їм, всі шаповали та бондарі (100%) записані під прізвищами, що відповідали актуальній спеціальності. В Переяславі серед майстрового люду не зафіксовані іноземці. Єдине прізвище етнонімічного походження – Турчин, сформоване внаслідок походження людини з території, що була підконтрольною Османській імперії, а не через її етнічну належність. З’ясовано, що переяславські ремісники, як і майже все населення Гетьманщини, носили християнські календарні імена, які отримували при хрещенні. Найбільш поширене ім’я – Іван (12,7%). Розглянуто ступінь розповсюдженості серед шевців імен Кузьма та Дем’ян, на честь святих, які, на думку етнографів, виступали покровителями цього ремесла. Зроблено висновок, що на сьогодні не можна однозначно стверджувати про беззаперечний вибір шевцями в ім’янареченні на користь своїх святих патронів.

Посилання

Balushok, V. (1993). Svit serednovichchia v obriadovosti ukrainskykh tsekhovykh remisnykiv. Kyiv, Ukraina: Naukova dumka.

Dzherela z istorii Poltavskoho polku. Seredyna XVII-XVIII st. (2013). T. V. Poltava, Ukraina: “ASMI”.

Grigorovich-Barskiy, V. (1885). Stranstviya Vasiliya Grigorovicha-Barskogo po svyatym mestam Vostoka 1723 po 1743 g.: v 4-kh chastyakh. Ch. ІІ. Sankt-Peterburg, Rossiyskaya imperiya: Tipografiya V. Kirshbauma.

Hlushchyk, S. (2003). Ukrainska antroponimiia u heneralnomu opysi Livoberezhnoi Ukrainy 1765-1769 rr.: slovotvirna y morfolohichna struktura (na materiali Kyivskoi sotni Kyivskoho polku), avtoref. dys. kand. fil. nauk. Kyiv: Natsionalnyi pedahohichnyi universytet imeni M.P. Drahomanova.

Hrinchenko, B. (1958). Slovar ukrainskoi movy: v 4-kh t. Kyiv, SRSR: Vyd-vo Akademii nauk Ukrainskoi RSR.

Instytut rukopysu Natsionalnoi biblioteky Ukrainy, f. I, spr. 54333.

Kapral, M. (2012). Liudy korporatsii: Lvivskyi shevskyi tsekh u XVII-XVIII st. Lviv, Ukraina: Prostir M.

Khudash, M. (1977). Z istorii ukrainskoi antroponomii. Kyiv, SRSR: Naukova dumka.

Kohut, Z. (1996). Rosiiskyi tsentralizm i ukrainska avtonomiia: Likvidatsiia Hetmanshchyny, 1760–1830. Kyiv, Ukraina: Krytyka.

Kovalenko O. (2005). Sposterezhennia nad prizvyshchamy honchariv Myrhorodskoho polku poch. XVIII st. (za materialamy Perepysnoi knyhy 1723 roku). Novi doslidzhennia pamiatok doby kozatstva v Ukraini, (14), 182-189.

Kovalenko, O. (2012). Remisnychi tsekhy Poltavskoho polku pershoi chverti XVIII stolittia. Istorychna pamiat, (28), 32-45.

Kovalenko, O. (2013). Remisnyky Pereiaslava u XVIII st. U Poltavski istorychni studii: yuvileinyi zbirnyk na poshanu Viktora Revehuka. Poltava, Ukraina: PNPU imeni V. H. Korolenka.

Kovalskyi, I.S. (1962). Heneralnyi opys 1765-1769 rr. – dzherelo dlia vyvchennia sotsialno-ekonomichnykh vidnosyn na Livoberezhnii Ukraini. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, (2), 97-103.

Kovalskyi, I.S. (1960). Provedennia heneralnoho opysu v Pereiaslavskomu polku (1765-1768 rr.). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, (6), 131-145.

Moskalenko, L. (2012). Nazvy osib za rodom diialnosti v “Aktakh (protokolakh) Poltavskoho polkovoho sudu” (1683 – 1740 rr.). Novi doslidzhennia pamiatok kozatskoi doby v Ukraini, (21, ch. 1), 266-273.

Nimchuk, V. (1961). Pamvo Berynda i yoho “Leksikonъ slavenorωsskii y ymenъ tlъkovaniie”. U Leksykon slovenoroskyi Pamvy Beryndy. Kyiv, SRSR: AN URSR.

Putro, O.I. (1982). Heneralnyi opys 1765–1769 pp. yak dzherelo dlia vyvchennia sotsialno-ekonomichnykh vidnosyn na Livoberezhnii Ukraini u druhii polovyni ХVIII st. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, (7), 143-149.

Redko, Yu. (2007). Slovnyk suchasnykh ukrainskykh prizvyshch: u 2-kh t. Lviv, Ukraina: Naukove tovarystvo imeni T.H. Shevchenka.

Redko, Yu.K. (1966). Suchasni ukrainski prizvyshcha. Kyiv: Naukova dumka.

Rumiantsevskyi opys m. Nizhyna 1766 r. (2008). Pamiatkoznavstvo Pivnichnoho rehionu Ukrainy № 2: Opys mista Nizhyna 1766 roku (publikatsiia arkhivnoi pamiatky): zbirnyk rehionalnoi istorii ta pamiatkoznavstva. Nizhynska starovyna, 7(10).

Serdiuk, I. (2008). Rumiantsevskyi opys Malorosii yak dzherelo vyvchennia demohrafichnykh kharakterystyk mist Hetmanshchyny. Istorychna pamiat, (3).

Serdiuk, I.O. (2008). Struktura naselennia mista Pereiaslava za materialamy Heneralnoho opysu 1765-1769 rr. (istoryko-demohrafichnyi analiz). Kyivska starovyna, (6).

Shvydko, H.K. (2004). Komput i reviziia Myrhorodskoho polku 1723 r. Dnipropetrovsk, Ukraina: Natsionalnyi hirnychyi universytet.

Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy v m. Kyievi (TsDIAK Ukrainy), f. 57, op. 1, spr. 278.

Voloshyn Yu. (2016). Kozaky i pospolyti: Miska spilnota Poltavy druhoi polovyny XVIII st. Kyiv, Ukraina: K.I.S.

Опубліковано
2018-11-07
Як цитувати
Коваленко, О. (2018). АНТРОПОНІМІЯ РЕМІСНИКІВ ПЕРЕЯСЛАВА 60-Х РОКІВ XVIII СТ. City History, Culture, Society, (4), 78-88. https://doi.org/10.15407/mics2019.04.078
Розділ
Ранньомодерне місто