Насилля в архітектурі: від ХХ століття до сьогодення – пошуки шляхів подолання. Огляд конференції

У вересні в Києві в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені Володимира Гнатовича Заболотного пройшла друга міжнародна конференція “Модерністки. Насилля в архітектурі та міському просторі”. Організатори отримали більше 30 заявок на участь з 10 країн, сформували програму, яка зацікавила 100 слухачів. Учасники та учасниці обговорили проблеми нерівності, дискримінації, безпеки, насилля у міському середовищі. Конференцію організували ГО Urban Forms Center за підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, Центру міської історії Центрально-Східної Європи і Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В.Г. Заболотного.

 

Перша конференція у Києві в березні 2016 звернула увагу на гендерні проблеми у в мистецтві, архітектурі та містобудуванні та заклала початок досліджень ролі жінок в розвитку українських міст. Цьогорічна конференція “Насилля в архітектурі й міському просторі” розглянула поточний стан гендерних та феміністських досліджень у застосуванні до міста та архітектури, а також обговорила питання, пов’язані з дискримінацією та насиллям у міському просторі.

 

Архітекторки-модерністки та насилля.

Усі дискусії історичної панелі конференції слугували засобом для того, щоб зробити історію жінок в архітектурі видимою. Тому учасники й учасниці висвітлили творчість піонерок архітектури в Україні, Європі та Ізраїлі. Так, останню тему висвітлила Давіді Сігал, архітекторка-практикиня та дослідниця, яка наголосила на важливості писати статті про жінок в професії та їх досягнення. Мар’ян Гроот, дослідниця Амстердамського вільного університету, також представила широкому загалу проект MOMOWO – інформаційний портал про творчість жінок часів модерністського руху та закликала долучатися до нього усіх охочих.

Дослідники та дослідниці велику увагу приділили відношенням модерністок з владою. Українські спеціаліст(к)и відреагували на цю тему в контексті часів Сталінських репресій та терору. Серед висновків були такі, що, наприклад, у період зміни вектору розвитку архітектури та мистецтва у 1932-1934 рр з модернізму (в т.ч.конструктивізму, авангарду) на соцреалізм, авторки (архітекторки і мисткині) стикнулися з проявами цензури, осуду, критики, і навіть гоніння. Окрім того, саме у цей період почався процес “повернення” жінок “додому”, до сімей з робочих місць, пригнічення бажання до їх кар’єрного росту, виділення окремих “жіночих” сфер мистецтва та архітектури, невидимість їх внеску і їх самих у професії.

А що робилося власне в професії в період модернізму? З доповідей прослідковується, що жінки були частіше в тіні більш успішних чоловіків. Їм доводилося обслуговувати ідеї іншого, а отримати роль лідерки було майже неможливо. Наприклад, архітекторкам частіше доручали ландшафтний дизайн – зелені об’єкти, які мають більше шансів зникнути під впливом часу, ніж монументальні роботи колег-чоловіків. Дістатися вершини успіху вдавалося одиницям, таким, як Ніна Манучарова – коли безперечний талант поєднувався з вдалим збігом обставин, проте й вона отримала науковий ступень лишень на відділеннї художньої промисловості, хоча мала досягрення саме в сфері архітектури та містобудування. Мабуть усі хоч раз бачили одну з її робіт: головним архітектором стадіон “Динамо” в Києві.

 

Професійне насилля.

Чи змінювалася ситуація з часом? На жаль, багато досліджень стверджують, що існує безліч проблем у цьому секторі. Найбільш виразно це змалювала Марта Васевич (Національний університет водного господарства та природокористування) в доповіді “Архітектура партнерства та партнерство в архітектурі в період модернізму”. Ставлення до чоловіків та жінок в професії було абсолютне різне, навіть коли вони працювали в парі. Тобто, роль архітекторів та дизайнерів вважали головною, архітеторок та дизайнерок – допоміжною. Крім того, якщо чоловіків оцінювали як професіоналів, то про жінок часто казали в особистісному вимірі: оцінювали зовнішність та характер, а не професійні якості.

 

Насилля архітектури над жінкою.

Однією з цілей конференції стало вирішенні проблем просторової дискримінації та забезпечення права різних соціальних груп на міський простір. На “Модерністках” Джанетт Сасельман (Університет Баухауса у Веймарі) підняла  вкрай важливе питання: освіта, як інструмент формування свідомості майбутніх професіоналів та професіоналок. Під час здобуття вищої освіти за напрямком “Архітектура та містобудування” бракує гендерних студій, не вивчають соціологію та антропологію. Не вистачає системних та міждисциплінарних підходів. Якщо б за прикладом конференції, студенти мали нагоду вивчати місто через застосування до нього основних категорій феміністської теорії, таких як насилля, влада, дискримінація, вони могли в майбутньому створювати більш гендерно-чутливі простори, що не будуть дискримінувати жодні соціальні групи.

 

Шляхи вирішення проблеми насильства.

Юлія Попова, представниця фонду Бьойля в Україні, представила публіці брошуру “Як спроектувати справедливе місто”, видану фондом в перекладі українською. Мілота Сідорова, незалежна фахівчиня, співзасновниця та директорка WPS Prague, Чехія, одна з авторок книжки, була учасницею конференції “Модерністки” в 2016 році. Це вісім історій в коміксах з практики Відня про те, як вдалося покращити місто для різних соціальних груп: від дівчат-підлітків, яким не вистачає простору для ігор на вулиці, до літніх людей, що не можуть відпочивати в парку через незручні меблі. Прості поради, що може позичити, мабуть, кожне поселення – засіб позбавитися дискримінації та насилля в міському просторі, з якими ми повсякчас зустрічаємося.

Містобудівники/-ці розуміють під насильством в архітектурі незаконні будівництва, ігнорування контексту, ухвалення рішень без думки людей, захоплення землі. Саме тому, у фіналі конференції учасники та учасниці обговорили архітектурно-будівельні скандали, стигматизацію прагнення людей впливати на процес прийняття рішень в місті та шляхи зміни цієї ситуації. Велику роль у цій дискусії відіграла Ребекка Честнат-Ніс, відома архітекторка з Німеччини, авторка книги “Гендерний мейнстрімінг у мыському плануванні”. Вона провела воркшоп з інклюзивного проектування та розповіла про те, як громаду долучають до прийняття “архітектурних” рішень в німецьких містах. Саме звернення до мешканців, здатність прислухатися до їх потреб є вирішальним фактором в створенні ненасильницького простору.

Завершила конференцію презентація результатів воркшопу, у якому брали участь молоді архітекторки зі всієї України. Після екскурсії архітектора Олексія Бикова, що розпочала для доповідачок та доповідачів “Модерністок”, вони обрали проблемну зону міста Києва, що побачили на прогулянці. Далі архітекторки переробили обрану зону міста згідно з гендерним мейнстрімом під керівництвом Ребекки. Їм вдалося врахувати потреби різних верст населення, не зруйнувати жодного будинку – лишень прибрати огорожі та перетворити зони, що не використовуються належним чином на сприятливу комфортному життю територію. Жінки-учасниці дуже амбітні й хочуть продовжити проект. Честнат-Ніс заохочує їх рухатися далі з цією ідеєю, головне – залучитися підтримкою мешканців обраного району, а не нав’язувати їм запропоновані рішення.

 

“Модерністки” стимулюють активний обмін досвідом між ученими, активіст(к)ами, студент(к)ами, викладач(к)ами і тими, хто професійно займається архітектурою та міським плануванням у вирішенні проблем насилля в міському просторі. Їм навіть вдалося знайти механізми протидії насиллю у місті архітектурно-планувальними засобами задля розвитку демократії, різноманітності й рівності.

Проте, ми бачимо ще велику кількість питань над якими слід працювати. Чекаємо на допомогу “Модерністок” наступного року!